Повстанські зведення про голод на Східній Україні, квітень 1947 року

Публікація: Літопис УПА. Том 49. "Вісті з терену" та "Вістки з Тернопільщини" 1943-1950. Книга 1. / ред. Гомзяк І., Посівнич М., - Торонто, Львів, 2010. - с.377-378.

ВІСТІ ЗО СХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ

Вже втретє доводиться населенню СУЗ переживати жахливі дні невиносимого голоду. Багато людей падає жертвою невблаганої голодної смерті. Інші, доведені до крайності, рятуючись від неї, їдять падлину, котів, псів, варять стару засохлу скіру, виварюють юшку з бур’яну, від якої пухнуть і скоро вмирають. Тисячними валками переходять щоденно голодуючі Збруч, щоб на ЗУЗ

шукати хліба. Голод охоплює щораз ширші маси. Лише деяка частина адміністрації не відчуває його. Вона, маючи змогу задоволити свої життєві потреби, улаштовує навіть пиятики та забави тоді, коли число жертв щоденно збільшується. Головною смертю вмирають люди різного віку: старі, юнаки, діти, а найбільше мужчини середнього віку, головно демобілізовані з ЧА.

В с. Кізи [Кізя], Оринінського р-ну, майже щоденно гине з голоду 3–4 особи.

В с. Підпилип’я, Оринінського р-ну, Кам[’я]нець-Подільської обл. у днях від 1–20 березня 1947р. вмерло голодовою смертю понад 20 осіб. Зараз такою смертю в цьому селі вмирає по кілька осіб денно. Трупи їх лежать по 7–8 днів на вулицях, бо немає кому їх похоронити. У цьому селі помер на вулиці з голоду один чоловік.

Похоронити його влада не дозволила, бо дома вмирала ще його дружина, на якої смерть казали чекати, щоб відтак похоронити разом.

Переходячи через с. Підпилип’я, помер на вулиці з голоду один чоловік з с. Кізи [Кізя]. Тіло його лежало 9 днів непохоронене. Через трупа плила весняна вода, але відсунути його набік не було

кому. Один з енкаведистів, що проходили попри нього, сказав до прохожих: “Ето часовой”.

В с. Підпилип’я населення розікрало 40 цнт. збіжжя, яке одержав колгосп на відгодування коней до весняних робіт. В цьому ж селі згинув кооперативний кінь. Щоб ніхто його не вкрав, управа замкнула його до стайні. Ніччю хтось виважив грати у вікні та, порубавши коня на куски, вкрав. Голод, який безнастанно пожирає нові жертви, спричинює серед населення ворожі настрої до большевиків, але дуже чітко помічається брак у нього політичної і національної свідомості.

Воно, зненавидівши большевиків, бажає їхнього провалу, бажає зміни, але при тому на власні сили не покладається. Чекає якого визволителя, який мав би принести бажану зміну. Звичайно, визволителем вважають Англію та Америку. 

Дуже рідко трапляються одиниці, які [прихильно] ставляться до революційної боротьби і орієнтуються на власні сили. Вони проявляють велике зацікавлення цією боротьбою та навіть беруть участь частинно в ній.

Нпр., у час “виборів” до Верховної Ради УССР в с. Підпилип’я було багато позчеркуваних бюлетенів. Під час передвиборчої кампанії один хлопець зі с. Підпилип’я перейшов Збруч, щоби назбирати по наших селах противиборчих листівок.

Назбиравши їх, вернув у своє село і там розповсюдив. При тому давав деяким довіреним людям читати. Коли відтак повстанці, стрінувши його, питали, нащо він це робить, хлопець відповів:

“Або ми що, гірші. Нехай і в нас щось робиться, ми також хочемо цього, що ви!”

Демобілізований з ЧА комсомолець в цьому ж селі просив повстанців, щоб вони помогли ліквідувати всіх місцевих партійців, які експлуатують населення, або, щоб позичили зброю, а він зробить це сам з місцевими хлопцями. Цей самий комсомолець обіцяв на випадок війни залишитися і разом зі своїми братами вступити в лави українських повстанців.

Селянка з с. Підпилип’я, яка повернула з Полтавщини від родини, розказує, що там “бандерівці” у білий день розбивають колгоспи, роблять мітінги та роздають голодуючим збіжжя з колгоспних магазинів. Деякі, почувши це, висловлюються: “Коли ж то вже до нас прийдуть ті наші бандерівці та зроблять те саме тут?”

Постій, дня 5 травня 1947 р.

(Вістки зібрані від голодуючих з СУЗ).