Стаття Юхима Січинського про історію церкви в Підпилип'ю 1901 року

Публікація: ТРУДЫ ПOДOЛЬСКАГО ЕПАРХІАЛЬНАГО ИСТОРИКО-СТАТИСТИЧЕСКАГО КОМИТЕТА. ВЫПУСКЪ ДЕВЯТЫЙ. Подъ редакцією священника Евфимія Социнскаго, 2 ПРИХОДЫ И ЦЕРКВИ ПОДОЛЬСКОЙ ЕПАРХІЙ. КАМЕНЕЦЬ-Подольскъ.Типография С П. Киржацаго, Николаевская площ., д. № 5. 1901. c.467-468.

Підпилип’я, село – розташоване на похилому скелястому березі річки Збруч, біля австрійського кордону, за 20 верст від поштової станції Лянцкорунь на південний схід, за 11 верст від містечка Оринин на південний схід. Клімат дещо вологий, через велику кількість води; навесні частина села затоплюється розливом річки та гірськими потоками. Ґрунт чорноземний, рясно зволожений; однак на полях трапляються вогкі, гнилі місця («млаки»), на яких нічого не росте.

У документах Підпилип’я згадується з кінця XV ст. У 1510 році власник села Яків Підпилипський, кам’янецький каштелян, виблагав надання Магдебурзького права, за яким село отримало статус містечка, однак незабаром цю назву було втрачено. Після Підпилипських селом володіли Потоцькі, а потім у XVIII столітті тут деякий час було кілька співвласників, після яких маєток зосередив у своїх руках граф Юзеф Красінський, генерал коронного війська.

Після першого поділу Польщі у 1772 році частина земель Підпилип’я відійшла до Австрії, і донині поміщики Підпилип’я володіють за кордоном 300 моргами з фільварком, який називається «Замостя». Нині місцевий маєток належить Охоцьким.

На південному краю села є урочище, що зветься «Монастирок», укрите штучними нерівностями; за 3 версти на південний схід від села розташовано два великі кургани.

Населення: православних – 560 чоловіків і 601 жінка, католиків – 31, євреїв – 14. Жителі – малороси (українці)-селяни, займаються хліборобством, але через невеликі розміри земельних ділянок багато хто влітку вирушає на заробітки до Бессарабії; серед ремесел поширене ткацтво. У Підпилип’ї є прикордонний пост.

Церква в Підпилип’ї в XVIII ст. була унійною, на честь св. Архангела Михаїла, дерев’яна, трикупольна; наприкінці століття згоріла, після чого була збудована каплиця; у 1800 році парафію приєднали до православ’я. У 1826 році розпочалося будівництво теперішньої церкви, яке завершено близько 1843 року коштом парафіян. Церква хрестоподібна в плані, з одним куполом; іконостас чотириярусний, куплений у 1843 році в Петропавлівської церкви м. Кам’янця; на намісній іконі Богоматері є напис 1715 року. У 1871 році церкву покрито бляхою. Дзвіниця окрема від церкви, у вигляді навісу на чотирьох стовпах; на одному з дзвонів позначено 1761 рік.

Кладовище займає 360 сажнів; давнє кладовище – біля прикордонного поста. Церковні землі: садиба – 2382 сажні, орної – 35 десятин 573 сажні (в 3-х змінах), незручної – 1 десятина 310 сажнів, погост – 270 сажнів. Дім священника і господарські будівлі збудовані в 1887 році поміщиком; житла і приміщення для дяка немає.

Церковно-парафіяльна школа існує з 1885 року.

У 1895 році школа утримувалась на місцеві кошти.